Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 808/892/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано судом: 22.12.2018. Зареєстровано: 23.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 06.12.2018
Номер судового провадження: 852/1441/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а їн и
		 
		06 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 808/892/17
		Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого - судді  Чабаненко С.В.,
		                               суддів:  Чумака С.Ю., Юрко І.В.,     
		за участю секретаря судового засідання  Сколишева О.О. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги Прокуратури Запорізької області,  Генеральної прокуратури України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 р. в адміністративній справі №808/892/17 за позовом  ОСОБА_2  до  Генеральної прокуратури України, третя особа -Прокуратура Запорізької області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		          ОСОБА_2 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, третя особа - Прокуратура Запорізької області, про визнання протиправним та скасування наказу ГПУ №45к від 01.03.2017 про звільнення позивача з посади заступника прокурора Запорізької області з 01.03.2017 у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; визнання протиправним та скасування наказу ГПУ №47к від 07.03.2017 про зміну наказу відповідача від 01.03.2017 №45к в частини дати звільнення позивача та про визнання позивача звільненим з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України); поновлення позивача на посаді заступника прокурора Запорізької області; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.03.2017.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на протиправність дій відповідача стосовно виведення прокурорів поза штат з одночасним їх відстороненням від виконання службових обов'язків і переведення до резерву Генеральної прокуратури України, оскільки такі дії не передбачені чинним законодавством. Внаслідок таких дій на підставі наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016 06.12.2016 позивача повідомлено про вивільнення та наказом №45к від 01.03.2017 (в редакції наказу від 07.03.2017 №47к) звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що оскільки повноваження на звільнення позивача з адміністративної посади були лише у Генерального прокурора України, то й попередження про його звільнення повинно було здійснюватись безпосереднім роботодавцем - Генеральним прокурором України. Проте, всупереч вимог ст. ст. 9, 39, 41 вказаного Закону про подальше вивільнення було попереджено 06.12.2016 прокурором Запорізької області В.Романовим, який таких повноважень не має. З урахуванням приписів ст. 49-2 КЗпП України позивач посилається на те, що на час ліквідації посади заступника прокурора Запорізької області та повідомлення про звільнення, були наявні посади, які відповідали його кваліфікації, досвіду та посаді, яку позивач займав до звільнення, проте відповідні вакантні посади позивачу не пропонувались, та на ці посади призначено інших осіб. Запропоновані позивачеві посади не відповідали його кваліфікації, досвіду роботи та не були рівнозначними тій посаді, яку позивач обіймав до вивільнення.
		Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений. Визнані протиправними та скасовані: 
		- наказ Генерального прокурора України №45к від 01.03.2017 про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01.03.2017 у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, 
		- наказ Генерального прокурора України №47к від 07.03.2017 про зміну наказу Генерального прокурора України від 01.03.2017 №45к в частині дати звільнення ОСОБА_2 та про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).
		Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника прокурора Запорізької області.
		Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.03.2017 по 21.05.2018 у розмірі 500   449,29 грн. (п'ятсот тисяч чотириста сорок дев'ять гривен двадцять дев'ять копійок).
		Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника прокурора Запорізької області з 07 березня 2017 року та в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 48   236,44   грн. (сорок вісім тисяч двісті тридцять шість гривен сорок чотири копійки). 
		Відповідачем та третьою особою на рішення суду подано апеляційні скарги, в яких вони просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Зокрема, звертаючи увагу на скорочення штатної чисельності прокуратури Запорізької області на одну одиницю, а саме скорочення посади заступника прокурора області, з боку відповідача було дотримано процедуру вивільнення у відповідності до приписів КЗпП України, а саме, своєчасно вручено попередження про вивільнення, запропоновано інші посади, які відповідали статусу і кваліфікації позивача, в тому числі й адміністративні посади, від призначення на які позивач відмовився. Тому,  висновки суду щодо протиправності оскаржуваних наказів відповідача з огляду на те, що займана позивачем посада заступника прокурора області не скорочувалась та відповідає посаді заступника прокурора області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва,  є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Також апелянтами зазначено щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції з приводу порушення переважного права позивача на залишення на роботі, оскільки суд не взяв до уваги, що у відповідності до положень ст. 39 Закону України «Про прокуратуру посада заступника керівника регіональної прокуратури є адміністративною посадою, призначення на яку віднесено до компетенції Генерального прокурора України за рекомендацією Ради прокурорів України. Призначення Генеральним прокурором України осіб на посади перших заступників та заступників керівників регіональних прокуратур здійснюється на підставі відповідного подання прокурора області, проте, таке подання відносно ОСОБА_2 не подавалось, відповідні заяви також не надходили і від позивача. Крім того, на створені посади першого заступника прокурора області - начальника управління нагляду у кримінальному провадженні, заступника прокурора області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, а також заступника прокурора області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури  та процесуального керівництва на час попередження позивача про вивільнення вже були підібрані інші кандидатури за результатами розгляду подання про призначення на посаду. Також є безпідставним рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заробітна плата виплачувалася позивачу прокуратурою Запорізької області у відповідності до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру». Оскільки висновки суду не ґрунтуються на нормах законодавства та не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню.
		Третьою особою в апеляційній скарзі в свою чергу наведені аналогічні обґрунтування, та окремо зазначено, що дії третьої особи під час здійснення процедури вивільнення позивача у зв'язку зі змінами в організації роботи в прокуратурі Запорізької області відповідають положенням ст. 51 Закону Україн6и «Про прокуратуру», ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України. Всі вакантні посади в прокуратурі Запорізької області з часу попередження позивача про вивільнення йому були запропоновані та у зв'язку з відмовою позивача від призначення на будь-яку із запропонованих посад, його було звільнено з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Крім того, суд не врахував положення пп.4 п.5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», а саме наявність виключної компетенції Генерального прокурора України з призначення на адміністративні посади до 15.04.2017. Позивачеві пропонувалися вакантні посади згідно його кваліфікації та при цьому враховувались виявлені протягом 2015-2016 рр. недоліки за напрямками роботи, за які позивач був відповідальний. Отже, враховуючи, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на нормах законодавства, таке рішення, за твердженням апелянта підлягає скасуванню.
		На апеляційну скаргу відповідача позивачем поданий відзив, згідно якого позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв'язку з її необґрунтованістю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В своїх поясненнях позивач зазначає, що під час вивільнення йому не були запропоновані всі вакантні посади, наявні не лише в прокуратурі Запорізької області, а і в Генеральній прокуратурі України, оскільки його посада є номенклатурою Генерального прокурора та в період з жовтня 2016 року по березень 2017 року позивач перебував в резерві Генеральної прокуратури України. Проте, позивачеві було запропоновано лише 10 посад в органах прокуратури Запорізької області та жодної посади в Генеральній прокуратурі України, в тому числі вакантні неадміністративні посади не пропонувались. Крім того, при ліквідації у структурі та штатному розписі прокуратури Запорізької області трьох  посад заступників прокурора та однієї посади першого заступника прокурора одночасно було установлено дві посади заступників прокурора - начальників управлінь та однієї посади першого заступника прокурора - начальника управління, а після звільнення позивача введено в штат прокуратури Запорізької області посаду заступника прокурора області. Обсяг функціональних обов'язків на новостворених посадах не був суттєво розширений в порівнянні з ліквідованими посадами, та фактично збігався з тими, що виконував позивач, проте зазначені посади позивачеві не пропонувались. Крім того, не було враховано стаж роботи позивача та інші обставини, що надають позивачеві переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, що є порушенням ст. 42 КЗпП України. Отже, судом першої інстанції надана правильна оцінка обставинам справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, що виключає підстави для його скасування. 
		Учасниками справи в судовому засіданні надані пояснення, аналогічні вищевикладеному.
		Заслухавши доводи учасників справи та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду відсутні з огляду на наступне.
		Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу ГПУ від 11 грудня 2014 року №1662к ОСОБА_2 призначений на посаду заступника прокурора Запорізької області.
		У відповідності до положень ст. ст. 9, 10, 14, пп. 6 п. 5-1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" наказом Генерального прокурора України від 19.10.2016 № 150ш ліквідовано в структурі та скорочено у штатному розписі прокуратури Запорізької області 6 одиниць, у тому числі: перший заступник прокурора області - 1, заступник прокурора області - 3, начальник управління нагляду у кримінальному провадженні, начальник управління представництва інтересів громадянина або держави у суді - 1, а також підрозділи: слідчий відділ, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури, їх загальну штатну чисельність 33 одиниці, які з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.
		Цим же наказом у штатному розписі прокуратури Запорізької області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України установлено 3 одиниці: першого заступника прокурора області - начальника управління нагляду у кримінальному провадженні, заступника прокурора області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, заступника начальника управління представництва інтересів громадянина або держави у суді, а також утворено управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва, зі штатною чисельністю 35 одиниць, у тому числі заступника прокурора області - начальника управління і заступника начальника управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, всього дві одиниці,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               слідчого відділу - 21 одиниця, та  відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях - 12 одиниць. 
		Листом Генерального прокурора України від 24.10.2016 №11/1/2-1828 вих-16 Прокурору Запорізької області доручено вирішити питання, пов'язані з вивільненням працівників, які обіймали посади, скорочені наказом Генерального прокурора від 19.10.2016 №150ш.
		06.12.2016 листом за №11-941вх16 прокурора Запорізької області позивача попереджено про звільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП) та запропоновано працевлаштування на вакантні посади згідно із додатком. Так, було запропоновано тимчасово вакантні посади начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності (у складі управління) та прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, а також посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва, інші посади (за умови проходження конкурсу на вакантні посади державної служби). 
		Від працевлаштування на запропоновані тимчасово вакантну посаду та посади державної служби позивач відмовився, після чого листом від 07.12.2016 №4-947вих16, третьою особою було запропоновано позивачу інші посади, зокрема, посаду прокурора відділу представництва в суді управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Запорізької області (на період відпустки особи для догляду за дитиною до 3-х років), а листом від 29.12.2016 №11-1069вих16 - посади начальника та прокурорів відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області.
		Оскільки позивачем не було надано згоду на найняття запропонованих вакантних посад, відповідну заяву до відділу роботи з кадрами прокуратури області позивач не подавав, 06.02.2017 року прокурором Запорізької області внесено подання Генеральному прокурору України №11-475вих17 про звільнення позивача з займаної посади.
		Генеральний прокурор України наказом від 01.03.2017 № 45к (в редакції наказу від 07.03.2017 №47к) звільнив позивача з 06 березня 2017 року з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).
		Позивач ознайомлений із наказами про звільнення 07 березня 2017 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у період з 10.02.2017 по 24.02.2017 та з 01.03.2017 по 03.03.2017, що підтверджено листками непрацездатності.
		Позивач вважає накази про його звільнення протиправними, оскільки під час вивільнення позивачеві не було запропоновано жодної вакантної посади, в тому числі з переліку створених у зв'язку з удосконаленням організації роботи прокуратури Запорізької області, яка б відповідала його кваліфікації.
		Задовольняючи позовні вимоги суд погодився з такою позицією позивача, що узгоджується з проаналізованими обставинами справи та відповідає приписам матеріального законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.
		Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ.
		Частиною 2 ст. 79 Закону № 1697-VII передбачено, що питання прийняття на роботу, звільнення з роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також умови оплати праці працівників секретаріату, умови їх побутового забезпечення і рівень соціального захисту визначаються Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законом України "Про державну службу", цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.
		Оскаржуваним наказом Генерального прокурора України № 45к від 01.03.2017 позивача звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ, п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. В подальшому відповідачем наказом № 47к від 07.03.2017 було змінено лише дату звільнення, підстави звільнення не змінювались.
		У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Статтею 60 Закону № 1697-VІІ визначено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
		Таким чином, звільнення з підстав, передбачених п. 9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VII, можливе виключно у випадках, передбачених ст. 60 наведеного Закону.
		Колегія суддів вважає обґрунтованим у даному випадку застосування приписів КЗпП України, як загальних, якими врегульовано трудові відносини, оскільки відповідними нормами Кодексу передбачено гарантії для працівників, які підлягають вивільненню, на відміну від Закону № 1697-VII.
		Отже, згідно п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частиною другою даної статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, та положення цієї норми перекликається з п.2 ч. 1 ст. 60 Закону №1697-VII.
		Порядок вивільнення ст. 49-2 КЗпП України, за приписами якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Отже, з аналізу приведених норм законодавства, під час здійснення процедури вивільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які такий працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
		Слід зазначити, що за змістом ст. 49-2 КЗпП України обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, та полягає у пропозиції всіх вакантних посад, які існували з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення.
		Судом першої інстанції, виходячи з наявних у справі доказів, встановлено, що 06 грудня 2016 року одночасно з попередженням про вивільнення позивачу запропоновано працевлаштування на вакантні посади, зокрема, на тимчасово вакантні посади начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності (у складі управління), прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, а також посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва, інші посади (за умови проходження конкурсу на вакантні посади державної служби). 
		До дня звільнення позивачу також пропонувались вакантна посада прокурора відділу представництва в суді управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Запорізької області (на період відпустки для догляду за дитиною до 3-х років), а також начальника та прокурорів відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області.
		Проте, посади, створені у штатному розписі прокуратури Запорізької області після попередження позивача про наступне звільнення та до припинення трудових відносин, запропоновані не були. Зокрема, установлена у штатному розписі прокуратури Запорізької області посада першого заступника прокурора Запорізької області - начальника управління нагляду у кримінальному провадженні, яка станом на 06.12.2016 була вакантною, позивачеві не пропонувалась.
		Крім того, колегія суддів вважає, що відсутність пропозицій інших посад, установлених у штатному розписі прокуратури Запорізької області у зв'язку з ліквідацією адміністративних посад, одну з яких займав позивач, не відповідає принципу рівності перед законом. 
		В даному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, одночасно з ліквідацією штатних посад прокуратури Запорізької області були установлені інші рівнозначні посади. Проте, на час вручення позивачеві попередження про вивільнення, на деякі з цих посад вже було призначено інших осіб за поданням прокурора Запорізької області. Саме з цих підстав, а саме у зв'язку з тим, що на створені посади були підібрані інші кандидатури, як зазначено в апеляційних скаргах відповідача та третьої особи, позивачеві ці посади не пропонувались, незважаючи на те, що саме ці посади, в першу чергу, відповідали його кваліфікації, досвіду роботи. Зокрема, це посади заступника прокурора - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, заступника прокурора - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчих органів прокуратури та процесуального керівництва, на які було призначено осіб 28.10.2016 та 27.10.2016, відповідно. 
		Враховуючи посадові обов'язки позивача, посада заступника прокурора Запорізької області, яку позивач обіймав та з якої був звільнений, відповідає посаді заступника прокурора області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва. У наказі Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016 про ліквідацію та скорочення посад з зарахуванням їх до резерву Генеральної прокуратури України не зазначено певних строків ліквідації посад та установлення інших за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, а тому вважається що такий наказ є діючим з моменту його прийняття та доведення до відома осіб, яких цей наказ стосується. В даному випадку, як зазначалось вище, Прокурору Запорізької області листом Генерального прокурора України від 24.10.2016 №11/1/2-1828 вих-16 доручено вирішити питання, пов'язані з вивільненням працівників, які обіймали посади, скорочені наказом Генерального прокурора від 19.10.2016 №150ш. Отже, установлені за рахунок резерву Генеральної прокуратури України посади у штатному розписі прокуратури Запорізької області, в тому числі мали бути запропоновані позивачеві, оскільки скорочена у штатному розписі прокуратури області посада, яку він обіймав, зазначеним наказом зарахована до резерву Генеральної прокуратури України, тобто фактично відбулась зміна внутрішньої організаційної структури прокуратури Запорізької області, а не ліквідації або реорганізація установи в розумінні п.1 ч.1   ст.40 КЗпП України. 
		Висновок щодо наявності зміни внутрішньої організаційної структури органу прокуратури та відсутності факту ліквідації або реорганізації органу  узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 26.09.2018 у справі № 804/7940/16.
		Крім того, зарахування посади, яку обіймав позивач, до резерву Генеральної прокуратури України підтверджує висновок про те, що позивачу безпідставно не було запропоновано інші вакантні посади в системі прокуратури України, а запропоновано лише ті, які не відповідали його кваліфікації та не були рівнозначними тій посаді, яку він обіймав.
		Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що попередження позивача про вивільнення було йому вручено лише 06.12.2016 та на той час відповідачем було проведено процедуру призначення інших осіб на посади, установлені, відповідно до наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016, у штатному розписі прокуратури Запорізької області, та які були рівнозначними посаді, що обіймав позивач. Законодавець пов'язує процедуру вручення попередження про вивільнення з пропозицією іншої роботи. Тобто, призначення відповідачем осіб на посади, установлені у штатному розписі прокуратури Запорізької області відповідно до наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016, до початку процедури вивільнення працівника, посада якого є рівнозначною та скорочена цим же наказом, свідчить про недотримання відповідачем принципу рівності перед законом та допущення обмеження прав позивача, яке не ґрунтується на законі.
		З огляду на викладене, доводи, наведені в апеляційних скаргах відповідача та третьої особи щодо неможливості пропозиції вакантних посад, установлених у штатному розписі прокуратури Запорізької області відповідно до наказу Генерального прокурора України №150ш від 19.10.2016, чи інших рівнозначних посад в органах прокуратури України, не спростовують висновку суду про недотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог ст. 49-2 Кодексу, в частині можливості переведення позивача на іншу рівнозначну посаду, за наявності таких посад та відсутності відповідної пропозиції працевлаштування на таку посаду, та підтверджує висновок щодо необґрунтованого у відповідності до закону обмеження прав позивача.
		Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконне звільненя позивача з посади заступника прокурора Запорізької області та наявність підстав для скасування наказів Генерального прокурора України №45к від 01.03.2017 та №47к від 07.03.2017.
		Доводи, наведені в апеляційній скарзі відповідача стосовно необґрунтованості рішення суду в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів розцінює критично.
		Так, відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга зазначеної статті).
		Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №   9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Отже, у разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи суд, як орган, який розглядає трудовий спір, повинен поновити незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100). У відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, даних довідки прокуратури Запорізької області від 21.04.2017 № 18-310вих-17, судом першої інстанції здійснено розрахунок належних до виплати сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням кількості днів вимушеного прогулу у належному розмірі. 
		Доводи відповідача щодо безпідставності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Генеральної прокуратури України є безпідставними, оскільки посада позивача наказом Генеральної прокуратури України № 150ш від 19.10.2016 зарахована до резерву Генеральної прокуратури України, та, відповідно, саме даний суб'єкт владних повноважень є належним відповідачем в частині зазначених вимог.
		З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що постанова суду першої інстанції ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено.
		Доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, тому, з урахуванням положень ст. 316 КАС України, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.ст. 243, 315, 316, 321, 322, 327, 329  КАС України, суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційні скарги Прокуратури Запорізької області, Генеральної прокуратури України - залишити без задоволення.
		Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 р. в адміністративній справі №808/892/17 - залишити без змін.
		Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 328 - 329 КАС України.
		 
		 
		   
		Головуючий - суддя                                                                      С.В. Чабаненко 
		 
		                               суддя                                                                      С.Ю. Чумак 
		 
		                               суддя                                                                      І.В. Юрко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...