Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/16982/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 18.04.2017. Зареєстровано: 19.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2017.
Дата набрання законної сили: 22.02.2018
Результат оскарження 22.02.2018 Київський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03.04.2017Справа №910/16982/15Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу 
		за позовом  заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради 
		до       1) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)             
		2) товариства з обмеженою відповідальність "Титан-Інвест" 
		про скасування наказу та свідоцтва, визнання права власності 
		 
		Представники:
		від прокуратури: Греськів І.І. - службове посвідчення №041072и від 03.02.2016 р.; 
		від позивача:        не з'явився;
		від відповідача-1: Уланов І.В. - представник за довіреністю № 062/01/10-120 від 06.01.2017 р.; 
		від відповідача-2: Луцький М.І. - представник за довіреністю б/н від 20.04.2016 р.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та товариства з обмеженою відповідальність "Титан-Інвест" про скасування наказу та свідоцтва та визнання права власності.
		Рішенням господарського суду м. Києва від 20.10.2015 р. у справі №910/16982/14 позов задоволено повністю. Визнано право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради  на будинок по пров. Тараса Шевченка, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м. Визнано незаконним та скасовано наказ № 632-в від 06.08.2009, виданий Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про видачу свідоцтва на право власності товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест". Визнано незаконним та скасувано свідоцтво про право власності №САС 249805 від 06.08.2009 року  на нежилий  будинок по пров. Тараса Шевченка, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м., видане на підставі наказу Головного управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)   №632-в від 06.08.2009р. товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест". Стягнуто з  Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради  в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1827 (тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ"  в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі  1827 (тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальність "Титан-Інвест" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2016 р. у справі № 910/16982/15 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.
		Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2017 р. касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 20.10.2015 р. та постанову  Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. у справі №910/16982/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
		В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу №910/16982/15 передано на новий розгляд судді Мудрому С.М.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2017 р. прийнято справу до провадження, розгляд справи призначено на 14.03.2017 р. 
		14.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач 2 подав заяву про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву.
		14.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва прокурор подав пояснення по справі.
		У судове засідання 14.03.2016 р. представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 21.02.2017 р. не виконав, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення потового відправлення № 01030 39292185, але 14.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав заяву про розгляд справи без участі представника.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року розгляд справи відкладено на 14.03.2017 року.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року виправлено допущену в ухвалі господарського суду м. Києва № 910/16982/15 від 14.03.2017 р. описку. В ухвалі господарського суду м. Києва № 910/16982/15 від 14.03.2017 р. замість " 14.03.2017" читати  "03.04.2017".
		22.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач 2 подав документи по справі.
		В судове засідання 03.04.2017 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 21.02.2017 р. не виконав, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення потового відправлення № 01030 39293734.
		Представник прокуратури позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
		Представник відповідача-1 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Представник відповідача-2 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідачів 1,2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають  задоволенню.
		Київською міською радою 24.06.2004 прийнято рішення № 322/1532 "Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають реставрації за залучені кошти", яким до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають реконструкції за залучені кошти, включений нежилий будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві.
		За результатами проведеного конкурсу із залучення інвесторів між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (правонаступником якого відповідно до п. 2 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням КМДА від 29.12.2012 № 2383, є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест" 12.04.2006 року укладено інвестиційний договір №13 про реконструкцію та будівництво нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров.Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, на умовах, визначених конкурсом       по залученню інвесторів для реконструкції будинків, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 18.10.2005 №11.
		Відповідно до п. 4.1 інвестиційного договору, сторони визначають наступний порядок використання результатів реконструкції та будівництва об'єкту інвестування: 
		- площа нежилих приміщень в обсязі 600,0 кв.м передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва;
		- решта площі нежитлових приміщень передається інвестору. 
		Право власності інвестора на майно виникає після введення об'єкту інвестування в експлуатацію і оформлюється у відповідності до діючого законодавства.
		Згідно з рішенням Київської міської ради № 389/2850 від 17.11.2005   р. вищезазначене рішення № 322/1532 від 24.06.2004 р. доповнено пунктом 2), згідно з яким Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) мало забезпечити передачу у власність відповідного нежилого будинку після перерахування інвесторами коштів до бюджету міста Києва відповідно до експертної оцінки.
		Рішенням Київської міської ради №1113/3946 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест" під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва" від 01.11.2007 року вирішено  передати товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест" під реконструкцію нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі м. Києва площею 511,60 кв. м за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості цього нежилого будинку. Доручено Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підписати акти приймання-передачі у власність товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест" нежилого будинку комунальної власності територіальної громади м. Києва у пров. Тараса Шевченка / пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі м. Києва та списано в установленому порядку з балансу нежилий будинок комунальної власності територіальної громади м. Києва у пров. Тараса Шевченка / пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі м. Києва.
		На виконання вищезазначеного рішення Київської міської ради між сторонами 10.03.2009 року укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 13 про реконструкцію та будівництво нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров.Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві від 12.04.2006 р., якою останній абзац пункту 4.1 викладено в такій редакції: «За умови компенсації інвестором вартості об'єкту інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього об'єкту та підписання акту приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на цей об'єкт».
		У подальшому Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) видано наказ № 632-в від 06.08.2009 р. оформлення права власності на будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 13/19 літ. А в м. Києві.
		На підставі наказу № 632-в від 06.08.2009 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) ТОВ "Титан-Інвест" видано свідоцтво про право власності на будинок по пров. Т. Шевченка/ пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв.м.
		Відповідно до акта приймання-передачі, підписаного Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ "Титан-Інвест", загальна вартість приміщень, визначена експертним шляхом станом на 26.12.2008 р., складає 5785774,8 грн. з ПДВ., які були перераховані інвестором у повному обсязі. Вказана обставина не заперечується прокурором. 
		В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що наказ та свідоцтво (як похідний документ від наказу) видані в порушення вимог приватизаційного та інвестиційного законодавства без прийняття рішення Київради в рамках приватизаційної процедури та укладення договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
		Разом із тим згідно ч.ч. 5 та 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
		Крім того "Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", затверджене розпорядженням КМДА від 31.08.2001 р. №    1820; зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 31.082001 р. за №    62/364 (в редакції від 11.04.2008    р.), було регламентовано порядок оформлення права власності та видачу відповідних свідоцтв на об'єкти нежитлового фонду, що реконструйовані або побудовані в результаті інвестиційної діяльності.
		Зважаючи на вищенаведені приписи вимог законодавчих актів, відчужуючи об'єкт комунальної власності на користь ТОВ "Титан-Інвест", Київська міська рада та Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) діяли в порядку та у спосіб, що передбачені відповідними нормативно-правовими актами. 
		Крім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року у справі № 5011-25/17984-2012 рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. у справі №5011-25/17984-2012 скасовано. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 10.03.2009 року до інвестиційного договору № 13 про реконструкцію та будівництво нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров.Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві від 12.04.2006 р. Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовлено повністю.
		У вищезазначеному рішенні встановлено, що зважаючи на вищенаведені приписи вимог законодавчих актів, відчужуючи об'єкт комунальної власності на користь ТОВ "Титан-Інвест", Київська міська рада та Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) діяли в порядку та у спосіб, що передбачені відповідними нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 
		Крім того, судом встановлено, що рішення Київської міської ради № 322/1532 "Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають реставрації за залучені кошти", рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 р. №1113/3946 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест" під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва" є чинними та в судовому порядку недійсними не визнавались, не скасовувались.
		Як вбачається з наявного в матеріалах справи додатку до наказу від 06.08.2009 р. про оформлення права власності на спірний об'єкт за відповідачем-2, до переліку документів, на підставі яких оформляється право власності включено рішення V сесії V скликання Київської міської ради від 01 листопада 2007 р. №1113/3946 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест" під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва".
		Враховуючи викладене, відповідач на сьогоднішній момент є законним власником, та володіє спірним майном на відповідній правовій підставі. В свою чергу наявність правової підстави володіння повністю виключає можливість застосування ст. 387, 388, 392 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до   ст. 392 Цивільного кодексу України   власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
		Передумовою для застосування   ст. 392 Цивільного кодексу України   є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
		Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 р. у справі №5011-74/9393-2012 (3-191гс14).
		Відповідно до   ст. 16 Цивільного кодексу України   кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом.
		Так, відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
		Видача свідоцтва про право власності передбачена у п. 6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти.
		З аналізу вказаних норм вбачається, що видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права; і свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином або актом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.
		Відповідно до пунктів 1, 2   роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"   (зі змінами та доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		Враховуючи, що свідоцтво про право власності є похідним документом, який не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, а є лише посвідчувальним документом і видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідного свідоцтва про право власності недійсним.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.07.2013р. у справі №5024/1698/2012.
		Крім того суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки свідоцтво про право власності лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, тобто воно не є актом в розумінні   ст. 12 ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду або правочином в розумінні   ст. 202 Цивільного кодексу України, який є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		При зверненні з позовом у даній справі про визнання недійсним  наказу та свідоцтва про право власності, яке видане, позивач не зазначив норму закону, що передбачає захист цивільних прав та інтересів вказаним способом.
		Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2014 р. у справі № 911/4619/13.
		Враховуючи вищезазначене, вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах Київської міської ради щодо визнання незаконним та скасування наказу №632-в від 06.08.2009, виданий Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на будинок по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ А в м. Києві, площею 511,6 кв.м, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради ТОВ «Титан-Інвест» та визнання права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на будинок по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ А в м. Києві, площею 511,6 кв.м, вартістю 5  785  774,80 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Щодо строків позовної давності, суд зазначає наступне.
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 названого Кодексу). 
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України), причому підставою самостійною. 
		Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Для сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.  
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і прокурором, який звертається до суду із заявою про захист державних інтересів. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, в особі якого він звернувся з позовом (у даному разі Головного управління, яке виступало й стороною оспорюваного правочину), то й перебіг позовної давності  розпочинається з моменту, коли про порушення  прав та інтересів дізнався саме цей орган, а не Прокурор.  
		Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися й Верховним Судом України в його постановах (зокрема, від 08.06.2016 №5011-7/1603-2012, від 01.07.2015 №6-178цс15, від 16.12.2015 №910/3723/14, від 30.09.2015 №910/4626/14, від 13.04.2016 №907/238/15, від 20.04.2016 №907/584/14 та низці інших); такі висновки, за приписами частини третьої статті 82 та частини першої статті 111-28  ГПК України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі і застосуванні правової норми до спірних відносин. 
		У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог прокуратури та про відсутність порушення його права, позовна давність не може бути застосована  до даних правовідносин.
		Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. 
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладається на позивача.
		На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		В позові відмовити повністю.
		 
		Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Дата підписання повного тексту рішення 18.04.2017 року.
		 
		Суддя                                                                                                               С.М. Мудрий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...